Прапор Третйої Залізної Стрілецької дивізії Армії УНР, що воювала на Вінничині. Дивізія успішно відбила напади південної групи дивізій 12 радянської армії на Вапнярський залізничний вузол і Жмеринку. 

Третя Залізна Стрілецька дивізія Армії УНР — сформована в червні 1919 з загону полковника М. Шаповала, куренів полковника В. Ольшевського і П. Шандрука та Буковинського куреня сотника О. Кантемира.

До складу дивізії входили:

 3 піші полки;

 1 кінний полк;

 легкий гарматний полк січових стрільців;

 технічні і тилові частини.

Командиром дивізії був полковник О. Удовиченко, його заступником був полковник В. Ольшевський, за станом на середину серпня 1919 дивізія налічувала: 2200 багнетів, 150 шабель, 16 гармат і 88 кулеметів.

Супротивником дивізії була південна група дивізій 12 радянської армії, що під командуванням Йони Якіра безуспішно намагалася (попри значну перевагу) відбити Вапнярський залізничний вузол і Жмеринку та вдарити по тилах українського війська, що наступало на Київ. Саме за витривалість у цих боях дивізія здобула офіційну назву «Залізна».

У боях проти Добровольчої армії після перших успіхів дивізію було розбито в кінці 1919.

Після поразки Добровольчої армії генерал О. Удовиченко відновив з різних частин Третю Залізну Стрілецьку дивізію в околицях Могилева; у травні 1920 вона нараховувала 278 старшин, 1815 багнетів, 308 шабель, 80 кулеметів і 9 гармат та ділилася на:

 3 бригади;

 Кінний Донський козачий полк полковника Фролова.

На польсько-українському фронті проти Червоної армії Третя Залізна Стрілецька дивізія була на правому фланзі. Разом з армією УНР відступила до Галичини, поза р. Дністер, у серпні повернулася на Україну і внаслідок успішної мобілізації нараховувала до 5 000 вояків, але через брак зброї в бойовому стані — лише понад 2 000. Після останніх боїв з радянським військом в районі Нової Ушиці, під тиском переважаючих сил ворога, перейшла за р. Збруч.

З матеріалів Вікіпедії.