«1 жовтня 1991 року відбулось друге засідання сесії Закарпатської обласної ради. На початку засідання депутати одностайно проголосувати за те, щоб задовольнити заяви М. Волощука про відставку з посади голови Ради та виконкому, а Ю. Воробця — з посади його заступника. Було надано можливість виступити коменданту табору голодуючих В. Зілгалову. У своєму виступі він, зокрема, наголосив, що обласна влада грубо порушила законодавство, «блокувавши дороги», «застосовувавши міліцію та ЗМОП», котрі 27 та 28 вересня побили студентів та депутатів. Отож, до вимог розстелення діяльності керівних посадових осіб області під час ГКЧП, голодуючі, за його словами, додали вимоги розстелення їх діяльності і 27 вересня – 1 жовтня 1991 року. Також, голодуючі вимагають зняти з розгляду питання про автономію Закарпаття.

Психологічний стан у депутатів від «більшості» був у цей час на стільки депресивним, що коли І. Герц запропонував підняти над приміщенням ради синьо-жовтий прапор із табору голодуючих (як виконання однієї з їхніх вимог), всі із цим погодились. Під звуки Гімну «Ще не вмерла Україна», під час двадцятихвилинної перерви, це було зроблено.

Надалі розпочалася тривала дискусія щодо виконання вимог голодуючих про саморозпуск обласної ради. Нарешті з’являється, буцімто, «компромісний» варіант проекту рішення: «просити Президію Верховної Ради України призначити дострокові вибори Закарпатської обласної ради народних депутатів до 1 квітня 1992 року». З цим погодилася більшість. Слід зазначити, що це рішення не відповідало законодавству України.»

За словами Володимира ПІПАША.