Одним із резонансних питань тоді стало обговорення міської символіки. За участі групи депутатів від НРУ сесія розбила положення про використання на території Ужгорода національної символіки. Була створена відповідна комісія, яку очолив Павло Федака. результатом її роботи стало прийняття Радою 14 червня 1990 року легітимного рішення «Про традиційну символіку на території м. Ужгорода». Ось деякі цитати з цього:

«З метою відродження національних духовних традицій, виконання волі і побажань громадян міста та впорядкування використання національної символіки міська Рада народних депутатів вирішила:

1. На територій м. Ужгорода разом з прапором, гербом та гімном СРСР і УРСР вважати офіційно прийнятою традиційну символіку – гурб м. Ужгорода, синьо-золотистий прапор…»

Як згадував тогочасний місткий голова Еміл Ландовський, «після підняття над міською радою синьо-золотистого полотнища важко було не побачити , що це не лише прапор міста, але й визначної міри символ України, якої ще офіційно не було. Однак, була державна історія, яка мала свої символи і герб».

Довго обласне керівництво обходило боком міську Раду, побоюючись навіть побачити нашу синьо золоту гордість. Пам’ятаю, вся Ужгородська  міська Рада , депутати, працівники міськвиконкому вийшли на площу, щоби спостерігати процедуру підняття над мерією міського символу.

Не було терпіння дочекатися цього моменту. Здавалося, що група депутатів (Володимир Ломоносов, Самойленко Олександр), якій було доручено підняти прапор, десь заблукала на будинковому горищі. Аж ось з’явився синьо-золотистий прапор, почулися вигуки схвалення, оплески, і над Ужгородською мерією гордо замайорів наш рідний синьо-жовтий символ – символ Ужгорода, всього нашого краю і України.

Нагадую, ця подія сколихнула місто. Люди спеціально йшли дивитися на наш стяг. Я бачив старших сивих людей, на очах яких з’явилися сльози. Ми всі були переконані, що зробили те, що обов’язково повинні були зробити. Перед тим, пригадав, молоді рухівці біля каплички Лучкая вступили в нерівну боротьбу з правоохоронцями, які отримали завдання реквізувати прапори синьо-жовтого кольору як націоналістичну символіку. Сьогодні наше рішення дозволяє на території обласного центру всім національно-культурним товариствам використовувати свою національну символіку.

 Це стало нашою черговою перемогою.

 Звістка про підняття синьо-золотистого прапора в Ужгороді розлетілась по всій Україні. По різному вона була сприйнята. Ось що приміром, розповів голова Львівської міської Ради пан Василь Шпіцер:

-       В залі оперного театру проходив великий концерт. Під час оголошення чергового номера ведучий повідомив про екстрену звістку з Ужгорода, в якій мовилося, що над Ужгородською міською Радою піднятий синьо-золотий прапор. Весь зал устав і довгими бурхливими опле5сками вітав це повідомлення.

Тож, дійсно подія в історичній прогресії є знаковою. Це був успіх усього депутатського корпусу, одну з ключових ролей в якому відіграли представники національно-патріотичних громадських організацій. Відчувся національний «прорив» у всьому.

Тому й не дивно, що комуністи, державні службовці, розуміючи необхідність протиставлення такому відомству з боку рухівців, намагалися мобілізувати свої можливості. Незважаючи на це, громадська організація НРУ ставала дедалі популярнішою серед громадського краю. Розпочався процес становлення нової української нації. Завдяки цьому, розбудова нового державного механізму почала здійснюватися в умовах політичного плюралізму.

4-12 липня 1990 року в Закарпатті була здійснена масштабна акція « Дзвін-90», участь в якій взяли представники усіх на той час діючих громадських організацій національно-демократичного фронту. Ця подія об’єднала все Закарпаття під синьо-жовтими прапорами від Ужгорода до Яблунецького перевалу.